Перша українська мережа навчальної інформації та освітніх послуг
На головну сторінку Пишіть нам Карта Сайту
Форум Форум   FAQ FAQ   СвітОсвіт СвітОсвіт
Ласкаво просимо!
Логін: 

 
Пароль: 
  
[ Назад ]
УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Тема 2. УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

§24–25. ПЛАНИ АНТАНТИ І ТРОЇСТОГО СОЮЗУ ЩОДО УКРАЇНИ. ПОЗИЦІЇ УКРАЇНЦІВ

Згадайте

1. Коли виникли Антанта і Троїстий союз?
2. З якою метою були створені ці воєнно-політичні блоки? Які держави входили до них?

Творче завдання

Як противники у Першій світовій війні враховували прагнення українських національних партій до відродження української державності?

1. Воєнно-політичні блоки та їхні цілі у війні

18 липня (1 серпня за н. ст.) 1914 р. почалася Перша світова війна.
До війни світ ішов поступово. В умовах модернізації економічний розвиток відбувався нерівномірно. У другій половині ХІХ ст. великі європейські держави, США і Японія зробили різкий ривок уперед. Нарощування економічного потенціалу супроводжувалося гонкою озброєнь, у ході
якої великі держави розробля ли і брали на озброєння нові зразки військової техніки, збільшували чисельність своїх армій. На початку ХХ ст. вони вже відчули себе достатньо сильними, щоб реалізувати свої воєнно-політичні проекти, які розроблялися десятиліттями. Назрівала війна за перерозподіл уже поділеного світу, за розширення економічних і політичних впливів, за нові ринки збуту. У цій війні зійшлися два воєнно-політичні блоки – Антанта (Росія, Франція, Велика Британія), з одного боку, і Центральні держави – Німеччина і Австро-Угорщина, у союзі з якими в різний час перебували Італія, Туреччина, Болгарія – з другого. На початку війни в союзі з Центральними державами перебувала Італія, тому це об’єднання називалося Троїстим союзом.
У ході війни Центральні держави і їхні союзники планували істотно потіснити держави Антанти в їхніх традиційних сферах впливу; Антанта, у свою чергу, прагнула розгрому Німеччини та її союзників і зміцнення свого становища в Європі та інших частинах світу.
Як складова Антанти Російська імперія сподівалася в результаті війни розширити свої кордони, істотнопослабивши або знищивши при цьому противників – Австро-Угорщину, Німеччину, Туреччину. У контексті цього завдання передбачалося реалізувати давні стратегічні цілі імперії – об’єднати під своєю владою всіх слов’ян (у першу чергу українців), захопити столицю Туреччини Стамбул і стратегічно важливі протоки Босфор і Дарданелли, що забезпечило б контроль у регіоні, зокрема над Балканами і Східним Середземномор’ям.

Поміркуйте

Який (справедливий чи несправедливий) характер мала ця війна?

Характер війни ретельно приховувався. Усі воюючі сторони неодноразово оголошували, що війна ведеться заради визволення «малих народів», якими вважали й український. Крім того, Росія маскувала свої наміри посиланням на історичну місію, яку начебто їй належить виконати - визволити з-під мусульманського контролю християнські святині. Так, єпископ Харківський Антоній (Храповицький) проголошував: «На теперішню війну наш народ дивиться як на визволення християнства від навали єретиків і магометан, а кінцевою метою її бачить визволення Священного Царгорода з церквою Святої Софії та Єрусалимом з Господнім гробом».
Попри ці демагогічні заяви, війна з обох сторін мала несправедливий, грабіжницький, імперіалістичний характер.

2. «Українське питання» в Першій світовій війні

Географічне положення України в Європі перетворило її в політичний театр Світової війни.
По-перше, через Україну проходив російсько-австрійський кордон, який з початком війни став фронтом; по-друге, через її територію пролягав найближчий шлях з Німеччини і Австро-Угорщини на Кавказ, в Іран та Індію; по-третє, Україна була вигідним плацдармом для наступу Росії на Балкани і Туреччину.
Особливістю України, як майбутнього театру воєнних дій, була політична невлаштованість і внутрішня нестабільність, викликані бездержавним становищем. Серед населення і політиків України не зникло бажання створити власну національну державу, об'єднати в межах цієї держави Схід і Захід. Але ці прагнення суперечили інтересам європейських держав, які бачили Україну у своєму складі. Таким чином, навколо України накопичилося багато міжнародних суперечностей, які в комплексі з нерозв'язаними проблемами українського суспільства становили «українське питання».

Поміркуйте

У чому полягав міжнародний аспект «українського питання» в умовах Першої світової війни?

Загалом, суть «українського питання» полягала у відсутності незалежної української держави, незадовільному матеріальному і національно-культурному становищі її населення, територіальній розчленованості українських земель, прагненні української еліти до національно-державного відродження. «Українське питання» було однією з важливих причин дестабілізації міжнародних відносин у Європі, що підштовхувало два воєнно-політичних блоки до конфлікту. У стратегічних планах Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини та Німеччини, з іншого, завоюванню України надавалося першочергове значення. Доки у складі Російської імперії перебувала Наддніпрянська Україна, царський уряд прагнув захопити й Західну Україну. З іншого боку, доки Австро-Угорщина володіла Західною Україною, її правителів не полишала спокуса захопити Наддніпрянську Україну. Про це свідчив досвід XIX ст., так було й напередодні Першої світової війни.

3. Плани Російської імперії щодо України

У контексті стратегічної мети - розгрому Німеччини та її союзників, панування над протоками Босфор і Дарданелли - першим своїм завданням у війні Росія ставила встановлення контролю над Східною Галичиною, Північною Буковиною і Закарпаттям, заселеними українцями. Грабіжницький характер своїх намірів російська пропаганда прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино всі «ісконно» російські землі, якими вона традиційно вважала українські етнічні території. Це був суто імперський проект розв'язання «українського питання».

Поміркуйте

Чому першочерговим завданням у війні Росія ставила захоплення Західної України?

Такий підхід дозволив розв'язати два завдання, які здавна ставила перед собою Російська імперія: по-перше, розширити свої кордони, послабивши або знищивши своїх противників; по-друге, ліквідувати організаційні центри визвольного руху в Галичині. У Росії добре знали про політично активних українців Наддніпрянщини, які називали Галичину «українським П'ємонтом», що стала центром боротьби за об'єднання і звільнення України з-під іноземного гніту. Знищивши «український П'ємонт», можна було сподіватися на швидку реалізацію «російського проекту» - злиття в «російському морі всіх слов'янських рік». Разом з тим зникало надокучливе «українське питання» - головний біль російської політики. До цього прагнули як російські урядовці, так і діячі неурядових політичних партій. Коли виникало питання про майбутнє України, усі вони говорили однією мовою - мовою великодержавного шовінізму. «Ця акція, - писав про майбутнє захоплення Західної України відомий російський політичний діяч ліберального спрямування П. Струве, - необхідна для оздоровлення Росії, бо існування малоросійської гілки в Австрії спричинить відродження "українського питання"».

Малюнок. Карта Європи 1914 р. Німецька карикатура.

4. Україна у воєнних планах Австро-Угорщини і Німеччини

Австро-Угорська імперія прагнула в ході війни зміцнити свої позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші населені українцями території, у першу чергу Волинь і Поділля. Це дозволило б їй посилити вплив на інші слов'янські народи імперії (поляків, чехів, словаків, хорватів та ін.), позбавити претензій на керівну роль у слов'янському світі Росії. Разом з тим Австро-Угорщина обіцяла підтримувати визвольну боротьбу українського народу за створення самостійної України на відірваних від Росії територіях.

Поміркуйте

Чи могли бути в Німеччини плани щодо України, відмінні від австро-угорських планів?

Зі свого боку, Німецька імперія домагалася розширення своїх територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня - економічно найрозвинутіших. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком для розгрому Російської імперії. «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії», - писав ще в 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах. Крім того, Південний Схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану.
У Німеччині не виключали створення на відвойованих у Росії територіях формально самостійної, а по суті маріонеткової Української держави.
Зокрема, восени 1915 р. німецький канцлер заявив у рейхстазі, що «німецький імперський уряд ставиться прихильно до можливого створення самостійної Української держави».
Про свою підтримку ідеї відновлення Української держави заявляли Болгарія і Туреччина, які були союзниками Центральних держав.

5. Спільні прагнення українців у війні

Якщо країни Антанти і Центральні держави та їхні союзники у ході війни прагнули зміцнити імперську могутність і розширити сфери своїх впливів, то залежні народи сподівалися на поліпшення внаслідок війни свого становища, на ліквідацію національного гніту чи навіть відновлення національної державності своїх країн. Історичний досвід показує, що саме в результаті війн на політичній карті світу зникають одні держави і з'являються інші.
Таким чином, інтереси правлячих режимів і пригнічених народів були протилежними.

Поміркуйте

Чому інтереси правлячих режимів і приї нічених народів були протилежними?

Зазнавши впливу модернізації, залежні від Австро-Угорщини і Російської імперії народи приходили до висновку, що час старих імперій минув, і прагнули відновлення свого суверенітету. Український народ не став винятком. Його надії на краще посилювалися тими великими жертвами, яких він зазнав з перших днів війни. До російської, австрійської та угорської армій мобілізували мільйони українців (відповідно 4,0 млн і 0,3 млн чол.), які мусили воювати по обидва боки фронту. Для українців війна набула братовбивчого характеру.
У цій ситуації перед представниками українських національних партій постало питання: яку позицію зайняти щодо війни? Єдиної лінії в цьому питанні українці виробити не зуміли. Однак було спільне, що об'єднувало політично активні верстви населення Наддніпрянської і Західної України: прагнення використати війну для поліпшення національно-культурного становища України, а якщо виникне можливість -відродження її державності.

6. Ставлення до війни в Наддніпрянській Україні

Населення не одразу усвідомило масштаби трагедії, яка насувалася. Частина його поставилася до оголошення війни нейтрально, майже байдуже. У багатьох містах України відбулися демонстрації на підтримку війни. Нерідко призовники вимагали випивки. Доходило до пограбувань і втручання поліції. Виступів, які б мали антивоєнний характер, не було.
Більшість селян також була налаштована патріотично, а зіткнення з поліцією відбувалися під час п'яних виступів і погромів винних погребів.
Політичні партії підросійської України спільної лінії щодо позиції українців у війні не виробили.
Так, Симон Петлюра, Максим Славінський і деякі інші діячі українського руху, відбиваючи настрої частини українського суспільства, закликали всебічно підтримати Росію у війні проти Німеччини та Австро-Угорщини. При цьому вони сподівалися, що після переможного закінчення війни російський уряд змушений буде надати Україні автономію, бо іншими методами такою великою і густозаселеною територією він просто не зможе управляти. При цьому ніяких обіцянок царський уряд ні С. Петлюрі, ні М. Славінському, ні іншим політикам чи організаціям не давав.

Поміркуйте

Чи були, на ваш погляд, обґрунтованими ці надії?

Малюнок. Сестра милосердя часів Першої світової війни.

Марність цих сподівань показали перші дні війни. Поки Україною йшла масова мобілізація до російської армії, імперська влада закривала українські газети і журнали, видавництва, «Просвіту». Багатьох українських діячів, зокрема М. Грушевського, було заслано. Поступово в Наддніпрянщині серед представників національного руху почали наростати антиросійські настрої. Рада Товариства українських поступовців -найвпливовішої української організації Наддніпрянської України - винесла постанову, що у світовій війні українці мають зайняти нейтральну позицію і не підтримувати жодну з воюючих сторін.
Ще одна група наддніпрянських діячів українського національного руху соціалістичного спрямування (А. Жук, Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський та ін.) створила у Львові в серпні 1914 р. Союз визволення України (СВУ), який проголосив своїм завданням відокремлення України від Росії і створення на відвойованих у неї землях Української держави під протекторатом Австро-Угорщини і Німеччини.

7. Ставлення до війни в Західній Україні

Серед українців Західної України також не було єдності у ставленні щодо позицій воюючих сторін. З перемогою Росії пов'язували своє майбутнє москвофіли, але їхній вплив у Галичині був незначним. Головні тодішні західноукраїнські партії - Національно-демократична, Радикальна і Соціал-демократична - з довоєнних часів мали проавстрійську орієнтацію. У серпні 1914 р. вони створили Головну Українську Раду у Львові, яка закликала галичан до боротьби за визволення України шляхом всебічної підтримки Австро-Угорщини. Головою Ради було обрано націонал-демократа Костя Левицького, його заступниками - радикала Михайла Павлика і соціал-демократа Миколу Ганкевича.

Поміркуйте

Які вимоги висувала Головна Українська Рада?

Основними вимогами національної програми Головної Української Ради було утворення самостійної Української держави на територіях, які до війни належали Російській імперії, і національно-територіальної автономії західноукраїнських земель, об'єднаних в окремий коронний край.
Головна Українська Рада створила військову організацію - легіон Українських січових стрільців, яка розглядалася як зародок майбутньої національної армії. Першим командиром став директор гімназії в Рогатині М. Галущинський. Здебільшого у Січові стрільці вступали молоді члени воєнізованих українських організацій: «Сокіл», «Січ», «Пласт» та ін.
Бажаючих записатися до лав Українських січових стрільців (скорочено «усусів») лише протягом перших двох тижнів виявилося близько ЗО тис. чол. Незважаючи на те, що «усуси» воювали у складі австрійської армії, уряд дав згоду на озброєння лише 5 тис. чол. Австро-Угорщина всіляко обмежувала вплив українського національного руху, тримала його під своїм жорстким контролем.

Малюнок. Головна Українська Рада. У центрі – президент, доктор Кость Левицький. 1915 р..



Підсумки й узагальнення
Епоха модернізації відзначалася нерівномірним розвитком різних країн. Перша світова війна була наслідком загострення суперечностей між основними державами Європи, їх прагненням переділити на свою користь світ.
Україна була одним з об'єктів експансії обох воюючих сторін. Українські політики сподівалися, що у ході війни створиться сприятлива ситуація для відновлення суверенності України. При цьому вони сподівалися на підтримку однієї з воюючих сторін. Західноукраїнці орієнтувалися на співробітництво з країнами Троїстого союзу, наддні-прянці - частково сподівалися на підтримку Росії, частково - Німеччини і Австро-Угорщини («Союз визволення України»). Проте жодна з країн, які воювали, не обіцяла Україні відновлення держави і соборності. Вони переслідували власні егоїстичні інтереси. Однак історія має власну логіку, яка не співпадає ні з таємними планами, ні з демагогічними заявами імперських урядів. Досвід історії показує, що найчастіше розпад багатонаціональних імперій спричинювали війни, які різко загострювали всі внутрішні суперечності в державі й призводили до політичних переворотів чи народних революцій. Та правителі імперій, як правило, цих уроків не пам'ятали і саме війни вважали ефективним засобом зміцнення своєї могутності.



Перевірте себе

1. Що таке «українське питання» і як воно впливало на міжнародні відносини в Європі
2. Охарактеризуйте місце України у воєнних планах Російської імперії.
3. Яким уявлялося майбутнє України німецьким і австрійським політикам?
4. Порівняйте плани Антанти й Троїстого союзу в Першій світовій війні з прагненнями українців та інших бездержавних народів. Зробіть висновок.
5. Проаналізуйте позиції щодо Антанти і Троїстого союзу різних політичних сил Наддніпрянщини.
6. Яку мету ставили перед собою керівники Союзу визволення України?
7. Охарактеризуйте ставлення до воюючих сторін у Західній Україні.
8. Чим було викликане утворення легіону Українських січових стрільців?

Документи

1. Зі статті-відозви Симона Петлюри «Війна і українці»

...Вороги Росії при переході кордону будуть, звичайно, намагатися прихилити українськулюдністьнасвій бік і різними політичними обіцянками та національними принадами посіяти неспокій серед неї. Українці не піддадуться провокаційним впливам і виконають свій обов'язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця і не тільки на полі бою, в шеренгах війська, що бореться проти порушників світового миру і права, але й як громадяни - обивателі, що повинні в міру своїх сил і спроможностей сприяти успішному виконанню російською армією виїмково відповідального завдання, що випало на її долю.
...Національна проблема, зокрема українська, вимагає свого невідкладного розв'язання. Такі струси в державному житті, як війна, відкривають очі суспільству державної нації на одну з її помилок у відношенні до недержавних народів. Воно переконується, що ці народи в однаковій мірі з ним відстоюють цілість держави, обороняють її нерозривність та добро, віддають своїх дітей, тратять сили і матеріяльні засоби на оборону від спільного ворога і що відосередність національних прагнень не є тією небезпекою, що в ній дехто вбачає загрозу цілості Росії. Примара цієї небезпеки завжди стояла на дорозі до бажаного розв'язання національного питання Росії, впливаючи на створення тих важливих умов, що ними намагались оточити життя недержавних народів. Якщо в найбільш критичні дні проби народи Росії виконують свої обов'язки у відношенні до неї, то в свідомість суспільства і його керівних кіл повинна просякти думка про надання цим народам і відповідних прав. В цьому відношенні можна завважити вже сприятливі симптоми. Логіка речей промовляє за те, що зміна відношення до інородців торкнеться також і українців, і в перспективах розв'язання національного питання в Росії і українське питання теж буде поставлене на денний порядок.
Толерантна постава до українців Австрії, яку диктують обставини часу, відкрила б великі можливості: вона створила б потяг відірваної історичними умовами частини до національного українського цілого, зв'язаного з Росією: унаслідок того сталось би велике діло виправлення історичної помилки, а українському народові, що всі частини його були б з'єднані, відкрилась би можливість розвитку його багатих сил в єднанні з відродженою Росією і народами, що її заселюють.


Москва, липня 30 дня 1914 року.
// Петлюра Симон. Статті, листи, документи. - Нью-Йорк. 1956. - С.185-186.

 

2. З «Маніфесту Головної Української Ради»

Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннійшим добром людскости. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являється неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям.
Дорога, яка веде до сього, ясна.
Війни хоче царь російський, самодержавний володарь імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони обов'язали ся були шанувати самостійність України, і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частю російського народу. Царський указ відобрав українському народови його найсвятіше право, право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений - український нарід.
І коли Росія хоче війни, то говорить з неї ненаситність, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, розрослася в колос, який від ряду літ загрожує загально-європейському мирови і загально-людському поступови, культурі і житю народів.
Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивити ся, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його пано-ваннєм, що існує часть української землі, де український нарід не є винятий з-під права, де він може жити своїм національним життєм.
Ідучи війною на Австро-Угорську монархію, Росія грозить загином також українському національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладі австрійської держави. Побіда Росії мала би принести українському народови Австро-Угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 міліонів українського народу в російській імперії.
Побіда Австро-Угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше виб'є година визволення України.
До бою - за здійсненне ідеалу, який в теперішню хвилю з'єднує ціле українське громадянство!
Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!

Львів. 3 серпня 1914.
За Головну Українську Раду:
Д-р Кость Левицький, голова, Михайло Павлик, Микола Гзнкевич, заступники голови, д-р Степан Баран, секретарь.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.
Документи і матеріали. - Сучасність. 1983. - Т. І,-С. 212-213.

Запитання

і завдання

Документ № 1

1) Про «примару» якої небезпеки писав С. Петлюра у сі атті-відозві«Війна і українці»? Що, на думку аві ора, повинне було розвіяіи цю «примару»? Наскільки обгрунтованими були його надії?
2) Наскільки переконливо звучить думка про те, що лояльнісіь українців щодо Російської імперії сприятиме «в перспективах розв'язанню національного питання в Росії»?
3) Наскільки справдилися передбачення С. Петлюри? Чому?

 

Документ № 2

1) Проаналізуйте аргументи, які наводять автори «Маніфесту Головної Української Ради», обґрунтовуючи необхідність підтримки Австро-Угорщини у війні з Російською імперією. Наскільки, на вашу думку, ці аргументи переконливі?
2) Порівняйте текст документа № 1 і документа № 2. Зробіть висновки.

§26. ЗАХОПЛЕННЯ РОСІЙСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ І ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

Згадайте

1. Якими були плани Росії щодо Західної України в Першій світовій війні?
2. Які демагогічні прийоми використовувала Російська імперія для маскування своїх справжніх цілей?

Творче Завдання

Які причини викликали антиукраїнську політику російської влади в Галичині?

1. Успіхи російської армії в Галичині в 1914 р

Початок війни склався для Російської імперії вдало. Південно-Західний фронт (російські війська розташовані на території України) розгорнув надзвичайно успішний наступ у Галичині й на Буковині (карта на с. 117). Задум російського командування полягав у тому, щоб розгромити слабшу австро-угорську армію, завершити мобілізацію, а потім кинути основні сили проти Німеччини. Незважаючи на те, що сили сторін були приблизно рівними - по 1 млн солдатів і офіцерів, австрійські та угорські війська мусили відступати.
Німецькі війська, згідно зі стратегічним задумом свого командування, у цей час вели наступ на Західному фронті, де сподівалися швидко розгромити Францію. На Східному фронті вони обмежувалися оборонними боями у Східній Пруссії, тому допомогти своїм австро-угорським союзникам не змогли.
У березні 1915 р. після чотиримісячної облоги капітулювала фортеця Перемишль зі 117-тисячним гарнізоном. Напередодні Першої світової війни Перемишль перетворено в потужну фортецю, оточену кількома поясами оборонних фортів. Вона вважалася третьою за надійністю та величиною фортецею в Європі - після Вердена у Франції та Антверпена у Бельгії. Декілька разів австрійські війська намагалися деблокувати обложених, але даремно.

Поміркуйте

Яке значення мало захоплення російськими військами Перемишля?

Після падіння Перемишля думка про остаточне приєднання Галичини до Росії в імперії стала загальною. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і готувалася до остаточного розгрому австрійської та угорської армій і окупації Угорщини, відділення її від Австрії. Наступ тривав до кінця квітня 1915 р.
У ході Галицької битви, яку визнали як одну з найбільших битв Першої світової війни, австрійська армія зазнала жорстокої поразки. Втрати її становили 400 тис. чол. Близько 100 тис. осіб потрапило в російський полон. Серед полонених виявилося багато українців з Галичини, Буковини і Закарпаття.

2. Репресії австро-угорської влади проти мирного населення

Населення Західної України - українці, поляки, євреї та інші - у більшості своїй залишалося лояльним до Австро-Угорщини й не надавало масової підтримки росіянам. Однак в умовах вибуху паніки й шпигуноманії, якими супроводжувалися успіхи російських військ, поодинокі факти співробітництва москвофілів з російськими властями були використані владою як привід до масових репресій проти галичан і буковинців, яких бездарне командування австро-угорської армії звинуватило у своїй поразці в Західній Україні. До того ж на початку війни проявилося давнє українсько-польське протистояння. Українським діячам здавалося, що польські політики у краї діють упереджено, прагнучи скористатися ситуацією для розправи з українцями.

Малюнок. Січові стрільці в окопах під Галичем. 1915 р..

Згадайте

У чому суть українсько-польського протистояння?

Як наслідок, тисячі галичан, як москвофілів і українофілів, так і абсолютно байдужих до політики, заарештували й вивезли до Австрії, де їх було кинуто до концтаборів, зокрема до Телергофа. Часто за найменшою підозрою людей заарештовували і розстрілювали чи вішали без суду й слідства.
Репресії викликали наростання антиавстрійських і антиугорських настроїв у Західній Україні.

3. Нищення українства російською окупаційною владою

Захоплення Західної України Російська імперія вважала своєю історичною місією. У Маніфесті головнокомандувача російської армії, оприлюдненому в серпні 1914 р., вторгнення російських військ у Галичину оцінювалося як продовження справи Івана Калити, який почав процес об'єднання московських земель: «Хай допоможе Господь царственому своєму помазанику, імператору Миколі Олександровичу всієї Росії, завершити справу великого князя Івана Калити». Ці слова не провіщали прихильникам національно-державного відродження України нічого доброго. Галичину і Буковину царизм розглядав як частину Росії, а українців, які тут мешкали, як «російських людей».

Згадайте

Яка історична теорія закладена в цих словах?

Малюнок. Російський військовий патруль у Львові.

З початком Галицької битви в Західну Україну масами посунули російські чиновники різних рівнів довершувати справу військових. Становище українського населення, яке ще недавно зазнало брутальних розправ австро-угорської влади, катастрофічно погіршилося. Росіяни поводилися як окупанти. На захоплених західноукраїнських територіях російським урядом було утворене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, на чолі якого поставлено графа Олексія Бобринського. У своїй промові перед представниками Львова він заявив: «Східна Галичина і Лемківщина -споконвічна частина єдиної великої Русі; у цих землях корінне населення завжди було російським, влаштування їх тому повинно бути на російських засадах. Я буду впроваджувати тут російську мову, закон і управління».

Поміркуйте

Які громадсько-політичні сили і структури могли стати об'єктом переслідування російської окупаційної влади?

Малюнок. Російські війська у Львові та Бучачі. 1915 р..

Слова російського сановника не розходилися з його ділами. З перших днів окупації російські військові і чиновники знищували тут будь-які прояви українського життя: закривалися українські газети й журнали, книгарні, видавництва. Була заборонена діяльність українських партій і громадських об'єднань («Просвіти», спортивних, молодіжних об'єднань). Усі українські школи також закрили. Почалася реорганізація шкільництва за російським зразком і з російською мовою навчання. Було видано спеціальні підручники для галицьких шкіл, написані російською мовою. Тисячі українських діячів, що залишилися в краї, було заарештовано й вислано в глиб Росії, зокрема Сибір.
Гонінь зазнала Українська греко-католицька церква. Митрополита Ан-дрея Шептицького було заарештовано й ув'язнено в монастирській тюрмі в Суздалі, де він перебував до Лютневої революції 1917 р. Репресій зазнали й інші відомі представники греко-католицького духовенства. Царизм розгорнув кампанію навернення греко-католиків у православ'я. Для керівництва цією акцією Синод Російської православної церкви відрядив у Галичину фанатиків московського православ'я - владику Антонія (Храпо-вицького) з Харкова і Євлогія з Холма. На чолі близько 330 парафій було поставлено православних священиків.
Уся політика російської окупаційної влади спрямовувалася на те, щоб знищити будь-які національні особливості українського населення, перетворити галичан на росіян.
Серед далекоглядніших російських лібералів лунали поодинокі голоси протесту проти погромницької політики в Галичині. «Ми відкинули від себе рідний нам український народ і затьмарили ясне обличчя нашої великої визвольної війни», - говорив перед депутатами Державної думи у лютому 1915 р., у розпал Галицької битви, один з лідерів кадетів П. Мілюков. Справді, навіть серед тієї частини населення, що ставилася до Росії з симпатією, тепер почали поширюватися стереотипи офіційної пропаганди Німеччини і Австро-Угорщини, що росіяни - це варвари, а Росія - це дика Азія.



Підсумки й узагальнення
Перші місяці війни розвіяли надії українців на поліпшення свого життя з допомогою однієї з імперій, що воювали.
Вони обернулися для них небаченою раніше трагедією, яку український історик Д. Дорошенко описував так: «Нещасливе українське населення Галичини опинилося буквально між двома вогнями: з одного боку, мордували його москалі за "мазепинство", а з другого -австрійці й мадяри за русофільство. У той же час українці мусили битися за своїх мучителів, одні в рядах російської, другі в рядах австрійської армій. Рідні брати мусили стріляти одні в других».



Перевірте себе

1. Дайте коротку характеристику Галицької битви і розкажіть про її результати. Використайте карту.
2. Чим викликані й наскільки обґрунтовані були репресії австро-угорської армії проти населення Галичини в 1914 р.?
3. Охарактеризуйте основні напрями політики російської влади в окупованих Галичині й Буковині.
4. Чим була викликана і що мала на меті російська політика на захоплених територіях Західної України?
5. Як ставилася російська окупаційна влада до греко-католицької церкви й чому?

Документи

1. «Русскому народу» (Маніфест головнокомандувача російської армії від 18 серпня 1914 р.)

Братья! Творится суд Божий! Терпеливо, с христианским смирением в тече-ние веков томился русский народ под чужеземньїм игом, но ни лестью, ни гоне-нием нельзя бьіло сломить в нем чаяний свободу. Как бурньїй поток рвет кам-ни, чтобьі слиться с морем, так нет сильї, которая бьі остановила русский народ в его порьіве к обьединению. Да не будет больше подьярмленной Руси! Досто-яние Владимира Святого, земля Ярослава Осмомьісла и князей Даниила и Романа, сбросив иго, да водрузит стяг единой, неразделимой и великой России! Да свершится Промьісел Божий, благословивший дело великих собирателей земли Русской. Да поможет Господь царственному своєму помазаннику, импе-ратору Николаю Александровичу всея России, завершить дела великого князя Йвана Калиту. А тьі, многострадальная братская Русь, встань на сретение русской рати. Освобождаемьіе русские братья! Всем вам найдется место на лоне матери России. Не обижая мирньїх людей, какой бьі они ни бьіли народности, не полагая своего счастья на притеснении иноземцев, как зто делают швабьі, обратите меч свой на врага, а сердца свои к Богу, с молитвой за Россию и русского царя.

Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923 рр.
Доба Центральної Ради. - Ужгород, 1932. - Т. І. - С. 6.

 

2. Уривок з книги Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка»

На пероні стояла група арештованих русинів, оточена угорськими жандармами; тут було кілька попів, учителів і селян з різних околиць. Руки їм скрутили мотузом і позв'язували парами. У багатьох були розбиті ноги, а голови в ґулях. Це так їх «розмалювали» жандарми під час арешту. Трохи далі бавився мадярський жандарм. Він прив'язав священикові до лівої руки шнур і, тримаючи другий кінець в руці, примушував нещасного танцювати чардаш, загрожуючи прикладом, причому так шарпав мотуз, що піп заривався носом у землю. Він не міг підвестися, бо мав зав'язані за спиною руки, і робив розпачливі спроби перевернутися на спину, щоб якось підвестися із землі. Жандарм із цього так щиро сміявся, аж сльози в нього текли з очей. Коли священик нарешті підводився, він шарпав за мотуз, і бідолаха знову орав носом землю. Цю розвагу припинив жандармський офіцер, який наказав, поки прибуде поїзд, відвести арештованих за вокзал до порожнього складу, щоб ніхто не бачив, як їх б'ють.

Гашек Я. Пригоди бравого вояка Швейка. -К., 1966.-С. 517-518.

Запитання

і завдання

Документ № 1

1) Захоплюючи територію тієї чи іншої іноземної держави, російське командування зверталося до місцевого населення його рідною мовою. Маніфест великого князя Миколи Миколайовича був видрукуваний і поширювався російською мовою. Чим це пояснюється?
2) Наскільки об'єктивно змальовано в Маніфесті історичне минуле українського і російського народів? Який історичний зміст вкладено в слова про «єдиную, неразделимую и великую Россию»?
3) З якою метою в Маніфесті фальсифікується історичне минуле?

 

Документ № 2

Які почуття і думки викликає у вас ознайомлення з уривком з книжки Ярослава Гашека?

§27. ВОЄННІ ДІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В 1915–1916 рр.

Згадайте

1. Яку мету переслідувала політика Росії в окупованій Західній Україні?
2. Яку реакцію населення Галичини й Буковини викликала російська політика?

Творче Завдання

Порівняйте суто військове і політичне значення участі Українських січових стрільців у Першій світовій війні.

1. Контрнаступ німецько-австрійських військ у Західній Україні

Російське командування було впевнене, що в результаті Галицької битви Західна Україна назавжди стала частиною імперії. На початку квітня 1915 р. до Львова навіть приїхав Микола II - російський імператор, який потім відвідав і Перемишль - колишню австрійську твердиню.

Поміркуйте

З якою метою було влаштовано приїзд Миколи II в Галичину?

Цей візит повинен був засвідчити перехід під російську корону захоплених у ході наступу земель Західної України. Одночасно вважалося, що поява в окупованих районах імператора посилить бойовий дух військ.
Однак час для візиту царя було вибрано надзвичайно невдало. На фронті назрівав перелом на користь німецько-австрійських військ, який російське командування проґавило.
19 квітня 1915 р. (2 травня за н. ст.) німецько-австрійські війська в Галичині почали контрнаступ. Командував ударною групою, до якої увійшли відбірні німецькі війська, таємно перекинуті із Західного фронту, генерал Макензен - один з найкращих воєначальників. Застосувавши на вузькій ділянці фронту в районі міста Горлиці в Західній Галичині масований артилерійський вогонь, вони прорвали фронт і змусили російську армію відступати. Контрнаступ зупинили лише восени 1915 р. на лінії Кам'янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно.

2. Нова катастрофа для населення України

Відступ російської армії приніс для населення України, передусім Східної Галичини і Північної Буковини, нову катастрофу. Усіх, кого вважали «неблагонадійними», виселяли з прифронтової смуги. Ті ж, хто перейшов у православ'я, виїжджали добровільно, побоюючись розправи німець-ко-австрійських військ. І тих і інших російська влада спрямовувала в тилові області імперії, дуже часто - до Сибіру.
Водночас російські війська змушені були відступати із Холмщини, Волині, Поділля, які до початку світової війни перебували в складі Російської імперії.

Поміркуйте

Яку тактику щодо населення Холмщини, Волині та Поділля обрало російське командування під час відступу?

Малюнок. Біженці. Підгайці. Тернопільщина. 1915 р..

Здавалося б, ставлення до цих земель, населених громадянами Російської імперії («своїми»), повинно бути іншим. Але ні. На своїй території російські війська вдалися до тактики «випаленої землі». Вони руйнували мости, залізниці, адміністративні споруди, склади, електростанції тощо. Начальник військових сполучень генерал І. Павський в одному зі своїх донесень писав: «Руйнування зроблено ґрунтовно». Сотні тисяч людей мусили покидати рідні домівки й на багато років ставали біженцями. Дорогою за Урал їх косив тиф. Медичного персоналу й ліків не вистачало, бо все спрямовувалося на фронт. Евакуйованих і біженців у самому лише Київському комітеті допомоги, який опікувався біженцями, було зареєстровано 3,3 млн чол.
З осені 1915 р. розпочалася евакуація підприємств і навчальних за-ладів Правобережної України. Так, Київський університет перевозили до Саратова, а Київський політехнічний інститут - до Воронежа. Вивозили державні установи, заводи, школи, музеї, бібліотеки. Планувалося навіть евакуювати Києво-Печерську лавру з її святинями.

3. Брусиловський прорив і наступ російських військ

Утім, такі надзвичайні заходи виявилися передчасними. Навесні 1916 р. розпочалася славнозвісна наступальна операція російських військ в Україні, яка увійшла в історію під назвою «Брусиловський прорив» (див. карту). Російська армія під командуванням талановитого генерала Олексія Брусилова прорвала фронт, просунулася в глиб території противника на 80-120 км і знову захопила Чернівці, Коломию, Броди й Луцьк. Загальні втрати Австро-Угорщини і Німеччини становили 1,5 млн, Росії - близько 1 млн чол. Площа окупованої у ході операції території становила 2,5 тис. км2.

Поміркуйте

Чи були в Росії ресурси для повного розгрому в ході Брусиловського прориву своїх противників у війні?

Загроза вторгнення нависла над Угорщиною. Але розвинути цей успіх російській армії не вдалося. Німецьке командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту (близько 400 тис. солдатів і офіцерів) і зупинило російський наступ. Фронт стабілізувався і в такому стані перебував до літа 1917 р.

4. Бойовий шлях легіону УСС

У складі австрійської армії воювало з'єднання, створене українськими патріотами Галичини, - легіон Українських січових стрільців («усусів»). «Усуси» складали військову присягу на вірність імперії і на вірність Україні. Себе вони вважали першим підрозділом української армії, що формуватиметься у ході війни і своєю метою матиме боротьбу за незалежність України.
Початок бойового шляху Січових стрільців припадає на 25 вересня 1914 р. У розпал Галицької битви вони захищали в Карпатських горах Ужоцький перевал, який атакувала дивізія кубанських козаків. Але справжнє бойове хрещення УСС пройшли у квітні 1915 р. у боях за гору Маківку поблизу Славська, коли російське командування кинуло проти стрільців кілька полків і артилерію. Контроль над горою забезпечував росіянам дальше просування на Захід, тому боротьба за неї була особливо жорстокою і кровопролитною. Кілька разів цей важливий пункт переходив з рук у руки. У бій було кинуто кавалерію донських козаків під командуванням генерала Каледіна. Саме в ці дні російський цар Микола II об'їжджав Галичину, і військове командування прагнуло будь-що порадувати його ще однією перемогою. Врешті, ціною великих жертв російським солдатам вдалося закріпитися на горі Маківці, але в цей час розпочався їх загальний відступ з Галичини.
УСС брали участь у наступальних операціях 1915 р. У червні вони першими ввійшли в місто Галич, піднявши над містом жовто-синій український національний прапор. Славною і разом з тим трагічною віхою на бойовому шляху УСС стали виснажливі бої на горі Лнеоні поблизу Тернополя, які «усуси» вели в серпні-вересні 1916 р. Січові стрільці потрапили в оточення, й вирватися з нього вдалося лише частині з них. Після поповнення полк УСС знову опинився в епіцентрі бойових дій.

Поміркуйте

На яке ставлення австрійського командування заслужили Січові стрільці?

Австрійське й німецьке командування неодноразово відзначало героїзм «усусів», їхні високі моральні якості й навіть називало полк УСС «найкращим підрозділом усієї австро-угорської армії». В умовах наростання у військах австро-німецького блоку антивоєнних настроїв, непоодиноких випадків дезертирства бойова звитяга «усусів» була справді нетиповим явищем. В її основі лежав патріотизм Січових стрільців, їхнє переконання, що в цій війні вони віддають своє життя і проливають кров за світлу мету: відродження незалежної української держави і щасливе майбутнє народу.
Але ставлення командування до «усусів» було дуже нерівне. Один з них згадував: «Під час боїв австрійським похвалам не було кінця, під час же затишшя на фронті австрійським зневагам теж не було кінця: тоді Українські січові стрільці бували для австрійців лише "рутенськими зрадниками"».
Українські січові стрільці в жорстоких умовах світової війни знаходили час для громадської і національно-культурної роботи. Останні місяці життя Івана Франка ним опікувалися «усуси». Сини Івана Яковича Петро й Тарас одними з перших вступили до легіону і брали безпосередню участь у боях. Наприкінці травня 1916 р. делегація УСС прямо з окопів виїхала до Львова на похорон І. Франка, де їхній представник виступив з яскравою промовою. А коли наприкінці 1916 р. «усуси» перебували на переформуванні на Волині, то організували 46 початкових українських шкіл, де вчителями були рядові стрільці й офіцери.



Підсумки й узагальнення
У 1915-1916 рр. Західна Україна залишалася в зоні воєнних дій Першої світової війни. Фронт пересувався то із Заходу на Схід, то зі Сходу на Захід, залишаючи після себе руїни і смерть. Без засобів до існування залишалося чимало людей. Страх репресій з боку російської і австрійської влади змушував багатьох тікати в тил. «Неблагонадійних» і «підозрілих» виселяли в глиб Російської і Австро-Угорської імперій. Людей охоплювали страх і відчай: вони не розуміли, за що на них найшла така біда.
На цьому трагічному тлі виділявся легіон Українських січових стрільців, який продовжував воювати в складі австрійської армії, сподіваючись, що їх жертви наблизять звільнення України.



Перевірте себе
1. Охарактеризуйте хід воєнних дій на території України в 1915 р.
2. Які наслідки для цивільного населення України мав контрнаступ німець-ко-австрійських військ у Галичині й відступ російської армії?
3. Розкажіть про вплив Брусиловського прориву на становище на російсь-ко-німецькому фронті в 1916 р.
4. Яким був статус УСС у складі австрійської армії?
5. Назвіть найважливіші воєнні операції, в яких брали участь «усуси».
6. Чим, на вашу думку, пояснювався героїзм «усусів» у війні?

Документи

Український історик В. Верига про історичне призначення легіону УСС

Українські січові стрільці мали бути не тільки виявом лояльності галицьких українців супроти Австрії, але й інструментом української політичної репрезентації (представництва. -Авт.), зокрема після закінчення війни при новому розподілі Європи. Галицькі політики планували за допомогою свого легіону осягнути більші впливи в австрійському уряді, подібно, як це робив один із творців об'єднаної Італії в половині XIX ст. граф Каміллоді Кавур, прем'єр королівства П'ємонту. У часи Кримської війни він вислав невелику військову частину на допомогу Англії та Франції й завдяки цьому мав доступ до мирної конференції в Парижі в 1856 р. Там він міг підняти справу об'єднання Італії й остаточно увійшов у коло творців європейської політики, що йому дуже придалося в 1860-х роках (період об'єднання Італії. - Авт.).

Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1914-1923.-Львів. 1998. - Т. І.-С. 17.

Запитання

і завдання

1. Згадайте, на якій підставі Галичину вважали «українським П 'ємонтом».
2. Наскільки обгрунтованими, на вашу думку, були надії галицьких політиків за допомогою легіону Українських січових стрільців «осягнути більші впливи в австрійському уряді»і вплинути в майбутньому на долю України?

§28. УКРАЇНА В УМОВАХ НАРОСТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ

Згадайте

1. Які причини викликали затяжний характер Першої світової війни?
2. Які території України охопила війна?

Творче Завдання

Проаналізуйте, який вплив на настрої в тилу справляла інформація про події на фронті, зокрема листи фронтовиків своїм рідним і близьким.

1. Наслідки затяжного характеру війни

Перша світова війна стала важким випробуванням для жителів України. Через територію України проходила лінія фронту, яка, мов вогняний смерч, час від часу прокочувалася то на захід - по Галичині й Буковині, то на схід - по Волині і Поділлю. І кожного разу обидві армії залишали після себе смерть, руїни і сльози. Ті ж регіони Західної і Наддніпрянської України, які не потрапляли в зону бойових дій армій, стали їхнім найближчим тилом і несли на собі важкий тягар постачання й розквартирування військ, лікування поранених, розміщення сотень тисяч біженців і евакуйованих.

Поміркуйте

Чому війна затягнулася і до яких наслідків це могло призвесіи?

Починаючи війну, обидві сторони розраховували на швидку перемогу. Але ці надії не виправдалися. Світова війна затягувалася і супроводжувалася небаченими раніше людськими жертвами і матеріальними втратами.
Не розраховуючи довго воювати, сторони не подбали про створення необхідних запасів військової техніки, зброї, боєприпасів, спорядження, продовольства, медикаментів, мережі шпиталів та інших тилових структур, без яких успішне ведення війни неможливе. Щоб не зазнати поразки, розв'язувати ці проблеми доводилося під час війни.

2. Посилення економічного значення України

У ході війни відбувалися величезні зміни в народному господарстві, викликані переорієнтацією на забезпечення потреб армії. Після захоплення німецькою армією Польщі й Прибалтики економічне значення України різко зросло.

Поміркуйте

Як могла компенсувати Україна втрату Росією Польщі й Прибалтики?

Малюнок. Евакуація населення. Броди. Львівщина. 1916 р..

Зокрема, питома вага видобутого в Донецькому басейні вугілля й антрациту після втрати Домбровського кам'яновугільного басейну в Польщі сягнула в 1916 р. 86 % від загальноімперського видобутку. Донецьке мінеральне паливо стало в роки війни головним енергетичним джерелом для всього народного господарства, особливо для підприємств, що працювали на оборону. Розгалужена мережа залізниць, зокрема Лівобережної України, металургійні підприємства й заводи сільськогосподарського машинобудування, на базі яких було налагоджено виробництво оборонної продукції, та український хліб, яким забезпечувався в роки війни фронт і більшість губерній, надавали Україні особливого значення.
З початком воєнних дій на Лівобережжя і Південь України евакуювалася значна частина промислових підприємств з прифронтових областей. Це було пов'язано з вигідним положенням регіону в складі імперії та його унікальними економічними потужностями. В Україні існувала необхідна інфраструктура, транспортні розв'язки, кваліфіковані кадри, продовольчі ресурси, що дозволяло швидко налагодити виробництво на евакуйованих із західного регіону імперії підприємствах.

3. Економічна криза

Але в ході війни виробничі можливості промисловості України знижувалися. Найпрацездатнішу частину робочої сили забрали до армії. Місце мобілізованих у місті та селі зайняли жінки, підлітки й військовополонені. Рівень кваліфікації цих людей був низький і не відповідав вимогам виробництва. Промисловість, транспорт і фінанси не витримували перевантажень воєнного часу і розладнувалися. Ні за рівнем розвитку, ні за організацією вони не були здатні забезпечити потреби фронту й тилу.

Поміркуйте

Враховуючи економічний потенціал Росії і Центральних держав, визначте, де господарська криза в ході війни була гострішою.

Перш за все це стало відчуватися в Російській, а потім - в Австро-Угорській і Німецькій імперіях. Наприклад, восени 1915 р. через нестачу вагонів майже повністю припинився підвіз вугілля з Донбасу до Петрограда, де були розміщені найбільші військові заводи імперії.
На початку 1917 р. становище галузей промисловості, що не мали військових замовлень, стало катастрофічним. Заводи сільськогосподарського машинобудування, цегельні, цементні та інші майже повністю припинили свою роботу через нестачу сировини та палива.

4. Погіршення матеріального становища населення

Війна супроводжувалася погіршенням матеріального становища населення.

Поміркуйте

У чому проявлялося погіршення матеріального становища населення під час війни?

Неминучим її наслідком були дефіцити, які поширювалися майже на все - від боєприпасів до товарів широкого вжитку та продуктів харчування. У містах з'явилися черги - найчутливіший індикатор економічних негараздів. Скорочення продукції промислових підприємств, що працювали на забезпечення потреб населення, призвело до значного зростання цін на товари повсякденного вжитку, у т. ч. одяг та взуття. Стали виготовляти постоли, а місцева преса агітувала переходити в побуті та на роботі на дерев'яні сандалії. У 1916 р. великі міста Російської імперії опинилися перед загрозою голодних бунтів. Продовольчі труднощі швидко наростали в Німеччині й Австро-Угорщині.
У той же час невелика група представників великої промислової і фінансової буржуазії, користуючись наданими урядом пільгами, одержувала надприбутки. Усе це викликало загострення соціальних суперечностей, наростання антиурядових настроїв в усіх європейських країнах.

5. Назрівання революційної кризи в Наддніпрянській Україні

Затягування війни й економічна розруха, що поглиблювалася, спричинили наростання незадоволення в усіх воюючих країнах. Гнітюче враження на настрої в тилу справляли листи з фронту, які одержували батьки й родичі фронтовиків.
Особливо складною була соціально-політична обстановка в Росії. Авторитет правлячого режиму швидко падав серед усіх верств населення. Царський уряд звинувачувався в некомпетентному керівництві, а близькі до престолу особи - у державній зраді. Посилювалися опозиційні настрої в Державній думі, де в 1915 р. сформувався опозиційний уряду Прогресивний блок. У відповідь на вимогу блоку провести демократичні реформи, у тому числі припинити репресії проти українців, цар розпустив Думу.

Поміркуйте

Чи можна було репресивними методами заспокоїти суспільство в умовах наростання економічної та політичної кризи?

Малюнок. Монтаж двигуна М-6 у складальному цеху. Завод авіадвигунів ДЕКА. Олександ рівськ. 1916 р..

Однак репресивними заходами неможливо було зупинити наростання масового народного руху, зокрема страйків робітників. Так, на початку 1916 р. кілька днів страйкували робітники металургійного заводу в селищі Кам'янському Катеринославської губернії. Півтора місяця тривав страйк суднобудівників Миколаєва. Три тижні не виходили на роботу шахтарі Горлівсько-Щербинівського району. Загальна кількість страйкарів перевищувала 25 тис. чол.
Тривожні для режиму події відбувалися на селі. У зв'язку з нестачею робочої сили, реманенту, тяглової худоби посівні площі в Україні у 1914-1916 рр. зменшилися на 1,9 млн дес. Ціни змінювалися в невигідному для селян напрямку. Якщо до війни за один пуд пшениці в Україні можна було купити 10 аршин ситцю, то в 1916 р. - лише 2 аршини. Природне незадоволення селянства інколи виливалося у відкриті бунти. Так, наприклад, у 1915 р. у с. Нижня Сироватка Сумського повіту незадово-лені несправедливими діями землемірів селяни, головним чином солдатки, розгромили волосну управу і вигнали стражників із села. Для придушення виступу було надіслано загін поліції.
У країні поступово назрівав могутній антиурядовий виступ широких народних мас. Настрої в тилу швидко перекидалися на фронт, внаслідок чого цілі полки відмовлялися йти у бій.
Ставало очевидним, що Російська імперія наближається до революційного вибуху, у ході якого буде вирішуватися подальша доля всіх народів, що входили до її складу, у т. ч. й українського. Своєю прямолінійною і реакційною політикою царизм наближав свій кінець.



Підсумки й узагальнення
Економіка воюючих держав не була готова до забезпечення своїх армій в умовах затяжної війни. Особливо це стосується Російської імперії, яка вже на початку бойових дій втратила економічно розвинуті регіони на Заході імперії. Заміну втраченому шукали в тилу, зокрема в індустріальних регіонах України, стратегічне значення яких різко зросло. Вугілля та метал Донецько-Криворізького басейну в роки війни забезпечували оборонні заводи і залізниці імперії. Значно виросло й продовольче значення України, яка забезпечувала фронт і тил хлібом.
Але можливості України були обмежені. Матеріальне становище її населення швидко погіршилося. І в Російській, і в Австро-Угорсь-кій частинах України наростало незадоволення населення, поступово визрівав революційний вибух.



Перевірте себе
1. Охарактеризуйте втрати, які зазнали російські війська в перший рік війни.
2. Чим було викликане наростання економічних і продовольчих труднощів у воюючих країнах і в чому воно проявлялося?
3. Які обставини викликали посилення воєнно-економічного значення України в роки війни? У чому це виразилося?
4. Чому економічна криза в Росії виявилася сильнішою і глибшою, ніж у її противників? Як це проявилося в Україні?
5. Розкрийте наростання політичних суперечностей у верхах російського суспільства.
6. Назвіть факти, які свідчать про назрівання незадоволення робітників і селян Наддніпрянської України в 1915-1916 рр.

Документи

З останнього фронтового листа солдата з Катеринославщини Андрія Рубеля

26 травня 1916 р.

Здравствуй, сестрица Лида. Я жив и здоров, но что пережил, то и описать нельзя. Если жив останусь, то чего только не расскажу. С 19-20 мая как начались бои, когда наши войска пошли в наступление от Луцка до Ковеля, намереваясь прорвать фронт. Что делалось, волосы становились дыбом, и сам как в огне, ничево не чувствуешь, будто и не страшно; я смело ходил в атаку, когда нам приказали во что бы то ни стало австро-германцев выгнать из окопов. И мы как на параде двинулись с штыками наперевес, но каким ужасным пулеметным и артиллерийским огнем он нас засыпал, просто света Божьего не видать стало в 3 часа дня.
Ряды наши смешались с огнем и землей и 23 мая, когда мы с криком «ура» добегали до неприятельских окопов, то я только помню, что пули, снаряды ревели и свестели кругом, а люди падали. Но сколько там было солдат: на место убитых и раненых все новые и новые подбегали, и также падали, разрывались в куски в воздухе летали руки, ноги, головы; в моих глазах все представилось кровавым светом. Крик, стон, рев снарядов и пуль - все как-то сливалось в один гул. В целые калюжи крови вскакиваю, перестрыбуя через убитых или топча их...
Дорогая сестрица, какое отвратительное дело война...
Сердце разрывается, я прилег до земли среди мертвого царства, и вдруг меня струснуло так, что зуб на зуб не попаду. Никогда в жизни такая лихорадка больного не трусит. А вправо пулемет, та-та-та и прожектор да ракеты стали чаще освещать, так что я увидел свои руки - они в крови, гимнастерка, колина вымазаны спереди кровью. Я думал, а сколько своими руками я убил людей, а штыком переколол, а за что все это? И не выдержал, заплакал, и так заплакал среди мертвых товарищей, дорогая сестрица, что никогда так не плакал.
Передо мной все встало как на долоне, и я вспомнил домашних, тата и маму. Они ведь не знают, что я таким молодым переношу и за что. За что меня застав-ляютубивать таких как и сам, а потом так страдать. Дорогая сестрица, ты этого письма маме не посылай...

Василь Рубель. Історія...//Старожитності Південної України. -Запоріжжя, 2003. - Вип. 9. - С. 121-122.

Запитання і завдання

Які настрої серед односельчан викликав лист фронтовика А. Рубеля і подібні йому листи?

§29. УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ВІЙНА В 1915-1916 рр.

Згадайте

1. Яким було ставлення наддніпрянських українців до Російської і Австро-Угорської імперій на початку Першої світової війни?
2. Чим визначалося ставлення до воюючих сторін населення Західної України?

Творче завдання

Частина істориків вважає, що участь української інтелігенції в громадських організаціях для допомоги жертвам війни мала суто гуманітарний характер, інші оцінюють це як співучасть з царизмом у веденні несправедливої загарбницької війни. Обґрунтуйте власну точку зору.

1. Участь української інтелігенції в діяльності громадських товариств допомоги жертвам війни

Царський уряд не розраховував на тривалу війну. Урядові тилові служби виявилися не готовими забезпечити армію боєприпасами, продовольством, спорядженням, достатньою кількістю шпиталів, не зуміли організовано прийняти біженців, нагодувати, розмістити їх, надати медичну допомогу. Ось чому після поразок російської армії в 1915 р. уряд змушений допустити громадські організації до справи забезпечення армії продовольством і спорядженням, до опіки над шпиталями, біженцями та населенням прифронтової зони. Виник ряд впливових організацій, зокрема Воєнно-промисловий комітет, Союз міст, Союз земств та ін., які для виконання покладених на них завдань отримували державні субсидії. У цих організаціях брала участь і українська інтелігенція, прагнучи з їхньою допомогою полегшити страждання, які принесла війна землякам.

Поміркуйте

Які сфери діяльності відкривалися перед цими організаціями в умовах війни?

Особливо посилилась активність української інтелігенції в 1915 р., коли після відступу російських військ з Галичини антиукраїнські настрої всередині російських урядових кіл трохи послабшали. Улітку було дано дозвіл на утворення у Києві «Товариства допомоги населенню Півдня України, що постраждало від воєнних дій». Товариство поставило за мету опіку над біженцями та допомогу заарештованим і висланим у Росію галичанам та іншим жертвам російської окупації в Західній Україні. Тоді ж українські діячі стали співпрацювати з Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Через деякий час комітет, очолений відомим діячем Товариства українських поступовців (ТУП) Федором Штейнгелем, майже повністю опинився під контролем поступовців. Члени комітету використовували надані йому державні кошти на організацію дитячих будинків для дітей-сиріт. По суті, ці будинки стали українськими школами. Допомогу з фондів комітету одержували біженці й поранені українці.
У роки війни відновилася діяльність «Просвіт», зокрема в південних губерніях України, де їх раніше забороняли.
Крім традиційних форм роботи, просвітяни залучалися і до нових, викликаних обставинами війни. Зокрема, зусиллями катеринославської «Просвіти» створювалися дешеві їдальні для сімей тих мобілізованих, які втратили засоби до існування, організовувалися майстерні, де жінки-солдатки ткали, шили, вишивали, виробляли товари повсякденного вжитку. «Просвіта» брала шефство над біженцями і депортованими з Галичини українцями, допомагаючи їм влаштуватися в незвичних для себе умовах. Масштаби роботи катеринославської «Просвіти» налякали місцеву адміністрацію, що призвело в січні 1916 р. до її закриття.
Активна допомога біженцям в Україні надавалася через різноманітні національні - єврейські, вірменські, латиські, польські та ін. - комітети сприяння. Горе не вибирало національність, і для підтримки його жертв об'єднувалися представники різних етнічних громад України.

2. Національний рух у Наддніпрянській Україні

Антиукраїнська політика царського уряду, особливо яскраво продемонстрована під час російської окупації Галичини, сприяла наростанню антиросійських настроїв у Наддніпрянщині. Наприкінці вересня 1914 р. Рада ТУПу зібралася на засідання, на якому рішуче заявила про відмову від підтримки уряду і про нейтральну позицію організації у війні.
Незгода з офіційною оцінкою війни як «народної», «визвольної» назрівала і в організаціях кадетської партії, які діяли в українських губерніях.

Поміркуйте

Чому серед членів кадетської партії в Україні під час війни стали проявлятися настрої, невластиві для її керівництва?

Місцеві кадети мусили зважати на настрої українського населення. На з'їзді партії в лютому 1916 р. з критикою центрального комітету виступив делегат від м. Лубни Д.М. Дяченко. «Щоб війна проводилась заради малих народностей - це неправда!», - заявив делегат.
Велике враження на громадськість Росії справив відкритий лист єпископа Енісейського і Красноярського Никона (який до війни був єпископом Кременецьким) під назвою «Орли і круки», написаний у червні 1915 р. Автор гостро критикував реакціонерів серед російського духовенства й адміністрації - «Чорних круків», які заповзятливо русифікували Галичину. У 1915-1916 рр. на адресу вищих російських урядовців і депутатів Державної думи було надіслано петиції відомих письменників і громадських діячів з вимогами надати свободу українському слову і друку, повернути із заслання всіх українців, засуджених за політичними справами, погодитися на надання Україні автономії.
З вимогою надати Україні національно-культурні права, у т. ч. права автономії, у грудні 1916 р. знову виступило Товариство українських поступовців. При цьому вкотре було оголошено про нейтралітет українців у світовій війні.

3. Українські молодіжні гуртки й організації

Помітно активізували в роки Першої світової війни свою діяльність українські молодіжні організації. На початку війни в їхньому середовищі панували такі ж настрої, що й серед дорослих політиків. У грудні 1914 р., в розпал російського наступу в Західній Україні, у Харкові ЦК Українського соціалістичного колективу, який представляв молодіжні організації, видав відозву, в якій однією з вимог була перебудова Росії в демократичну федеративну республіку. Передбачалося, що Україна в її етнографічних межах стане частиною цієї федерації.
З часом, у відповідь на антиукраїнську політику царизму, у молодіжному середовищі стали наростати радикальні настрої.

Поміркуйте

Які обставини викликали наростання радикальних настроїв серед молоді Наддніпрянщини?

У квітні 1915 р. у Харкові відбувся з'їзд представників української молоді Лівобережної України, на якому була заснована організація «Юнацька спілка». До неї увійшли головним чином студенти вищих навчальних закладів Харкова. Спілка стояла на позиціях автономії України, хоча деякі гуртки «Юнацької спілки» закликали до відкритої терористичної боротьби проти Росії і допомоги Німеччині та Австро-Угорщині. Так, полтавська організація «Юнацької спілки» у травні 1916 р. випустила прокламацію до селян, у якій містився заклик саботувати заходи царського уряду, спрямовані на продовження війни, домагатися перемоги Німеччини та Австро-Угорщини. «На випадок, коли Росія буде переможена в сій війні, - говорилося в листівці, - Україна одержить самостійність із рук прихильних нам культурних завойовників».
Нелегальні гуртки студентів і учнів для пропаганди українських ідей створювалися також у Києві та інших містах. У столиці Росії - Петрограді -активно діяли центральний орган українських студентів «Головна Рада» та «Інформаційне бюро», яке видавало студентський друкований орган «Український студент».

4. Союз визволення України

Союз визволення України (СВУ), утворений у Львові у серпні 1914 р. з метою сприяння поразці Російської імперії та відродженню незалежної Української держави, у ході війни розгорнув активну діяльність.
Контактуючи з правлячими колами Туреччини, Австро-Угорщини і Німеччини, СВУ планував в одному з районів північного Причорномор'я у 1915 р. десант українського підрозділу, сформованого із Січових стрільців і добровольців з військовополонених українців. Цю збройну акцію передбачалося узгодити з повстанням моряків Чорноморського флоту, переважна більшість яких були жителями України. Ініціатори цієї акції пам'ятали про революційні виступи на флоті 1905-1906 рр. і сподівалися на їх повторення в умовах війни. Для реалізації цієї мети організували спеціальний німецько-турецький комітет. Але воєнні невдачі Туреччини змусили відмовитися від цього проекту.
Членами СВУ була розгорнута широка інформаційна робота з метою ознайомлення європейської громадськості з історією України, її тогочасним становищем і законними вимогами українських політичних партій і організацій. Українською, німецькою і французькою мовами СВУ видавав періодичні інформаційні вісники, «Кобзар» Т. Шевченка, «Історію України» М. Грушевського, праці М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка та ін. Зусиллями членів СВУ українська проблематика дедалі частіше висвітлювалася на сторінках німецьких, угорських, австрійських, турецьких, болгарських, румунських, шведських та італійських газет. Західний читач знайомився з цікавою інформацією, про яку ніколи не згадувалося: про географію розселення українців, їх чисельність, про видатних діячів української історії. Активісти Союзу виступали з лекціями з українського питання перед масовими аудиторіями в Німеччині та інших країнах Європи.
Велика робота проводилася членами СВУ в німецьких і австрійських таборах для військовополонених. У цих таборах були представники різних країн Антанти, а українців окремо не виділяли, звично вважаючи їх «росіянами». Одному з керівників СВУ О. Скоропису-Йолтуховському вдалося домогтися від властей Німеччини і Австрії переведення 80 тис. українців до трьох таборів і дозволу на опікування полоненими Союзу визволення України. Це сприяло поліпшенню матеріального становища військовополонених, їх психологічного самопочуття. СВУ організував у концтаборах десятки шкіл грамоти, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, курси української історії та літератури. Було збудовано невеличкі церкви, створено кооперативні крамниці, відкрито чайні. У кожному таборі видавалася українська газета. Усе це сприяло зростанню національної свідомості українців.

Малюнок. Члени товариства «Просвіта» в таборі полонених та інтернованих українців у м. Фрайштадт. Австро-Угорщина. 1916 р..

5. Загострення українського питання в Австро-Угорщині

На відміну від російського уряду, уряд Австро-Угорщини в національному питанні здійснював значно гнучкішу політику. Але ця політика суттєво не поліпшувала становище українців. Навпаки, восени 1916 р. надії Головної Української Ради і всіх інших лояльних до Австро-Угорщини політичних сил Західної України на одержання автономії української частини Галичини й Буковини стали розвіюватися. 23 жовтня (4 листопада за н. ст.) 1916 р. уряд Німеччини проголосив утворення «самостійного» Польського Королівства з 10 губерній Польщі, які до 1914 р. належали Російській імперії, а в ході воєнних дій були захоплені німецькими військами. Одночасно імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І проголосив автономію Галичини без розподілу краю на східну та західну частини.

Поміркуйте

Чому вимоги українців було проігноровано?

Було проігноровано найважливішу вимогу західних українців, з якою вони зверталися до Відня десятки років: надати автономію Східній Галичині, населеній переважно українцями. Більше того, між урядами Німеччини й Австро-Угорщини відбувалися переговори щодо утворення в майбутньому з Польського Королівства й Галичини самостійної держави у формі конституційної монархії. Для Німеччини й Австро-Угорщини значно важливішим було мати в Європі союзних з ними поляків, ніж вирішувати «українське питання» в умовах, коли більша частина України перебувала під російським контролем.
Життя підказувало українцям, як західним, так і наддніпрянським, що їхнє визволення залежить передусім від них самих.



Підсумки й узагальнення
У ході війни наростала суспільно-політична активність населення України, особливо освіченої її частини. Окремі представники української інтелігенції включалися в діяльність громадських організацій, покликаних надавати допомогу жертвам війни, біженцям, пораненим, військовополоненим. Інші бачили своє покликання в активній політичній боротьбі за національні і соціальні права українців, працювали в підпільних організаціях, зокрема молодіжних гуртках. Серед українців росло переконання, що майбутнє залежить від їх боротьби, а не допомоги Російської, Австро-Угорської і Німецької імперій. Переконливим підтвердженням цього було антиукраїнське рішення Німеччини і Австро-Угорщини щодо Галичини.



Перевірте себе
1. Яку мету переслідувала українська інтелігенція, беручи участь в громадських організаціях допомоги жертвам війни?
2. У якому напрямі розвивався український національний рух у Наддніпрянській Україні в 1915-1916 рр.? Чим був зумовлений цей розвиток?
3. Які обставини викликали наростання українського молодіжного руху? У чому воно проявлялося?
4. Розкрийте основні напрями діяльності СВУ у 1915-1916 рр. і дайте оцінку цій діяльності.
5. Що означало для українців Галичини й Буковини рішення Німеччини про утворення Польського Королівства?
6. Чому українців не влаштовував той варіант автономії Галичини, яку проголосив австрійський уряд?

Документи

Оцінка істориком І. Крип'якевичем рішення Австро-Угорщини про надання Галичині автономії

Актом «двох цісарів» з дня 23 жовтня (4 листопада н. ст.) 1916 р. проголошено повстання польської держави на території, [...] відвойованої військами центральних держав від Росії. Нове Польське королівство, віддане в беззастережну сферу впливу Німеччини, не заімпонувало полякам і не витиснуло з них ні захоплення, ні рекрута, тим більше, що за його кордонами залишилася Познанщина й Галичина. Та тут пішов назустріч давнім польським вимогам австрійський уряд. Нехтуючи все те, що він говорив і до чого він був зобов'язаний супроти українців, він рішився на відокремлення Галичини від цілісності Австро-Угорщини. Відокремлення передбачувало такий уклад відносин, що віденський уряд і парламент не мали в майбутньому права вмішуватися у внутрішні відносини Галичини, через що українське населення було здане на польську ласку й правно-державне становище до Австрії, як новостворене Польське королівство до Німеччини.
В проводі галицької політики запанувала розгубленість, в масах обурення чергувалося з розчаруванням. Жертви крові, що їх поклала Галичина на побоє-вищах Австрії, видавалися даремні. [...]

Велика історія України. Видав Іван Тиктор. -Львів; Вінніпег, 1948. - С. 762.

Запитання

і завдання

1. У запропонованому вище фрагменті з «Великої історії України» І. Крип 'якевича йдеться, що проголошення Польського Королівства не могло задовольнити поляків. Чому?
2. Чому, на вашу думку, австрійці вирішили надати автономію Галичині, не розділивши її на східну, населену переважно українцями, і західну - переважно поляками?
3. Яку реакцію серед українського населення і політиків Західної України викликало проголошення автономії Галичини? Чому?

§30 . ПІДСУМКОВО-УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ УРОК

1. Війна - загальноукраїнська трагедія

Перша світова війна стала важким випробуванням для жителів України. Через її територію проходила лінія фронту, яка, мов вогняний смерч, прокочувалася то на захід - по Галичині і Буковині, то на схід - по Волині і Поділлю. І кожного разу обидві армії залишали після себе могили, руїни і страждання. Війна знизила моральну межу: люди тепер робили те, на що не наважувалися раніше, що вважалося неможливим через релігійні чи етичні міркування. Людське життя на фронті знецінилося до мізерної статистичної одиниці.
У тилу не вбивали, але читаючи солдатські листи, родичі ставали свідками жорстоких фронтових буднів. Переживаючи за долю земляків на війні, жителі тилових регіонів Західної і Наддніпрянської України разом з тим мусили нести на собі важкий тягар постачання й розквартирування військ, лікування поранених, розміщення біженців і евакуйованих.
Особливого драматизму перебігу війни на території України надавала та обставина, що в арміях противників - Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини, з іншого, - воювали українці. Отже, для України війна набула братовбивчого характеру. Вкотре за свою історію українці змушені були розраховуватися за своє бездержавне існування життями своїх співвітчизників.

2. Становище жінок, дітей, військовополонених, біженців

В умовах воєнного часу, коли чоловіків мобілізували в армію, утримання родин часто лягало на жіночі плечі. Це призводило до зміни статусу жінки в суспільстві, примусило її не тільки взяти на себе нові сімейні і громадські обов'язки, а й зайняти нові, закриті для жінок у довоєнні роки, ніші в суспільстві. Якщо історія попередніх війн поділялася на суто чоловічий досвід на полі бою та досвід жінки, що пасивно чекала свого чоловіка в тилу, то Перша світова війна змінила це співвідношення. У воєнні роки жінки не лише служили на фронті сестрами милосердя й санітарками, але й працювали на оборонних заводах, виконуючи важку, «нежіночу» роботу у сільському господарстві, промисловості, у сфері обслуговування, на транспорті.
Труднощі воєнного часу лягли важким тягарем на жінок, але разом з тим нові обов'язки вели до зміни у світогляді жіноцтва, додавали йому самоповаги і відчиняли двері у світ, що традиційно належав чоловікам. Врешті, це був один з важких кроків до встановлення рівноправності чоловіків і жінок, формування більш гармонійних відносин у суспільстві.
Під час війни змінилося життя дітей. Коли пішли в армію батьки і старші брати, дитинство для багатьох підлітків закінчилося: вони змушені були долучатися до виробничого процесу в селянських господарствах або йти на роботу по найму на заводи і фабрики, заміняючи там мобілізованих чоловіків.
Багатьом дітям, які втратили батьків на фронті, під час масових переміщень (біженства) та через інші обставини воєнного часу, довелося зазнати гіркої долі сирітства. Як правило, це стосувалося вихідців з бідних селянських і робітничих родин.
У тилових районах України в роки війни з'явилася ще одна, незвична для мирного часу категорія людей - біженці.
Це були жителі Західної України, Білорусії, Польщі, країн Прибалтики, як правило, - жінки, діти, літні люди. Місцеві власті розміщували їх у невеликих містах і селах, де легше можна було розв'язати проблему працевлаштування і харчування.
Кількість військовополонених, які опинилися на території України в ході війни, також налічувала сотні тисяч осіб. Вони працювали на шахтах, підприємствах важкої промисловості, у поміщицьких маєтках і в господарствах заможних селян.
Спілкуючись із місцевим українським населенням, біженці й військовополонені стали додатковим джерелом інформації про незнайоме закордоння, про його людей, їхні звичаї. Це справляло певний вплив на зміну світосприйняття жителів тилових регіонів України, розширення їх уявлень про світ.

3. Подолання ілюзій

На початку війни багато українців були переконані, що ціною допомоги одній з воюючих сторін - Росії чи Австро-Угорщині і Німеччині -можна буде домогтися поліпшення свого національно-культурного становища, а може, й автономії. Йдучи на війну, українці у своїй більшості вірили, що воюють не лише за російського царя чи австрійського цісаря, але й за свою рідну землю. Та невдовзі виявилося, що ці надії не мають підстав. Охоче використовуючи людські й матеріальні ресурси України для ведення війни, Росія, Німеччина і Австро-Угорщина не надали їй навіть автономії. Більше того, окупація Галичини російськими військами в 1914 - на початку 1915 р. супроводжувалася таким розмахом антиукраїнської істерії і масштабами репресій проти українства, що це викликало обурення в усьому цивілізованому світі. Лише одне військове з'єднання - легіон Українських січових стрільців - воювало в цій війні під синьо-жовтим національним прапором з надією, що пролита його бійцями кров зміцнить фундамент майбутньої незалежної української держави. У ході війни дедалі більше українців, як членів українських національних партій, так і безпартійних громадян, переконувалися, що Російська і Австро-Угорська імперії жодним чином не враховують національних інтересів українців. У цих умовах національно-визвольний рух набував усе радикальніших форм, підходячи до вимог політичної незалежності України.

4. Війна і долучення українського населення до новітніх досягнень

Піднесення національно-визвольного руху було результатом тих важливих процесів, які викликала в українському суспільстві світова війна. Участь у воєнних діях мільйонів українських селян, мобілізованих до російської і австро-угорської армій, істотно змінила їх. Вони чи не вперше зіткнулися з новітніми досягненнями людської цивілізації. І хоча це була воєнна техніка, призначена для вбивства людей, уміння поводження з нею значно розширяло світогляд патріархального, малоосвіченого або неосвіченого взагалі селянства. Військова муштра, яку вони проходили, перш ніж піти в бій, а також участь в добре організованих операціях показали їм переваги організації і дисципліни. З іншого боку, вони стали свідками того, до яких втрат і катастроф призводить паніка й неорганізованість. У ході війни частина українців, зокрема тих, що мали якусь освіту, одержали навички військового керівництва, стали офіцерами. Особливо багато вихідців із сільського середовища вступили до офіцерських училищ і стали молодшими командирами в 1915-1916 рр., коли після поразок початкового періоду війни велика частина кадрових офіцерів загинула або перебувала в госпіталях.

5. Зростання національної свідомості

Процес долучення українців до досягнень цивілізації відбувався одночасно із зростанням їхньої національної свідомості. Цьому знов-таки своєрідним чином сприяла війна. Багато українських селян, особливо наддніпрянських, ідучи в бій під заклики «За віру, царя і вітчизну!», мало уявляли, що є тією вітчизною, за яку їм доведеться проливати кров, а може, й вмирати. На запитання «хто ви?» вони відповідали «православні» , або «полтавці» чи «чернігівці» (чи якось інакше, у залежності від регіону, де жили перед мобілізацією). Надзвичайно рідко говорили «українці», майже ніколи - «поляки» чи «росіяни». Але потрапивши в багатонаціональні за своїм складом військові з'єднання, спілкуючись щоденно з представниками інших національностей, вони швидко усвідомлювали свою етнічну приналежність. Особливо коли у відносинах представників різних національностей з'являлося глузування чи відверта ворожнеча на національному ґрунті. У російській і австро-угорській арміях такі випадки були звичайним явищем.
Усвідомленню українськими солдатами себе як представників окремого народу сприяло їхнє спілкування з населенням завойованих територій, зокрема Західної України, де люди розмовляли зрозумілою для них мовою, співали однакові з ними пісні. На початку Першої світової війни в Наддніпрянській Україні різко збільшилася кількість українських книжок, які продавали або передавали з рук у руки. Ці книжки надходили з окупованої Галичини й Буковини. У перші дні окупації Львова один з його мешканців спостерігав картину, коли біля книжкового магазину Наукового товариства ім. Т. Шевченка утворилася черга кіннотників російської армії - українців за походженням. Солдати купували «Кобзар». «Того дня, - свідчить цей очевидець, - книгарня випродала весь наклад Шевченкового «Кобзаря». Але наступного дня російські власті книгарню закрили, а книги конфіскували, що викликало негативну реакцію не лише львів'ян, але й частини українців - солдатів російської армії».
Війна сприяла і поширенню соборницьких настроїв серед українців. Завдяки пресі жителі Наддніпрянщини отримували певну інформацію про Західну Україну. Зокрема, багато з них вперше із здивуванням довідалися, що там проживає «такий же точно народ, як у Подільській, Київській та Волинській губерніях», що в Галичині така ж, як у нас, українська мова, такі ж хати, таким же чином ведеться господарство і т. д. Ці враження підтвердилися, коли в підросійській Україні з'явилися тисячі інтернованих царськими властями з Галичини й Буковини та десятки тисяч біженців. І наддніпрянці, і західні українці дедалі більше стали відчувати себе представниками єдиної спільноти. Це був крок на шляху формування модерної української нації.
Таким чином, війна спричинила наслідки, що не відповідали тим, на які сподівалися уряди воюючих держав. Замість зміцнення їхньої імперської могутності, посилення контролю над народами залежних країн відбувалося протилежне. У ході війни ці держави, зокрема Російська й Австро-Угорська імперії, опинилися у стані гострої економічної і соціально-політичної кризи, а національно-визвольний рух поневолених народів піднявся на новий щабель розвитку. Незважаючи на великі людські й матеріальні втрати, Перша світова війна сприяла зростанню національної свідомості українського народу, прискорювала процес його перетворення на повноцінну модерну націю, готову до створення власної держави.



Перевірте себе
1. Розкрийте зміст терміна «українське питання» в роки Першої світової війни.
2. Яке місце займала Україна в планах воюючих у Першій світовій війні сторін? Порівняйте ці плани.
3. Охарактеризуйте позиції політичних партій Наддніпрянщини щодо Росії та Центральних держав.
4. Яким було ставлення до воюючих сторін представників політичних партій і народу Західної України?
5. З якою метою було утворено легіон Українських січових стрільців і який бойовий шлях він пройшов?
6. Чим було викликано погромницьку антиукраїнську політику російської і австро-угорської влади в Західній Україні наприкінці 1914 - на початку 1915р.?
7. Якими мотивами керувалася українська інтелігенція, беручи участь у діяльності громадських товариств і комітетів з допомоги жертвам війни?
8. Що викликало посилення українського національно-визвольного руху на Наддніпрянщині в роки Першої світової війни?
9. Які цілі ставив перед собою Союз визволення України і як він їх досягав?
10. Охарактеризуйте наростання економічної і політичної кризи у воюючих країнах. Що її спричинило?
11. Чим було викликане проголошення автономії Галичини у складі Австро-Угорщини і які наслідки воно мало для українського населення?
12. Як Перша світова війна вплинула на стан національної свідомості українського народу?

18 липня 1914 р. (1 серпня за н. ст.)

- початок Першої світової війни

Серпень 1914 р.

- створення у Львові Союзу визволення України (СВУ)

Серпень 1914 р.

- створення у Львові Головної Української Ради

1914 р.

— створення легіону Українських січових стрільців

Березень 1915 р.

- російські війська захопили Перемишль

19 квітня (2 травня за н. ст.) 1915 р.

- німецько-австрійські війська в Галичині почали контрнаступ

Квітень 1915 р.

- у Харкові засновано організацію «Юнацька спілка»

Травень 1915 р.

- участь УСС у боях за гору Маківка

Осінь 1915 р.

- зупинено німецько-австрійський контрнаступ на лінії Кам'янець-Подільський - Тернопіль - Кременець - Дубно

Січень 1916 р.

- закриття катеринославської «Просвіти»

Весна—літо 1916 р.

- Брусиловський прорив (наступальна операція російських військ)

Серпень—вересень 1916 р.

- участь УСС у боях на горі Лисоня

23 жовтня (4 листопада за н. с.) 1916 р.

- проголошення Польської держави і проголошення автономії Галичини без розподілу на Східну й Західну.

Таблиця. ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ ДАТИ.

Умовні скорочення
СВУ - Союз визволення України
УСС, усуси - Українські січові стрільці

[ Назад ]